Роздуми владики Венедикта над Євангелієм та Апостолом суботи 21-го тижня по Зісл. Св. Духа

137

Євангеліє

Лк 6, 1-10

1 Одного разу в суботу, коли Ісус проходив засіяними ланами, учні його зривали колоски й, розтерши їх руками, їли. 2 Деякі з фарисеїв їм сказали: “Чому ви робите те, чого не годиться робити в суботу?” 3 Ісус відповів їм: “Хіба ви не читали, що зробив Давид, як зголоднів, він сам і ті, що були з ним? 4 Як він увійшов у дім Божий, взяв жертовні хліби, їв їх і давав тим, що були з ним, – хліби, яких не дозволено їсти, хіба що тільки самим священикам?” 5 Далі сказав їм: “Син Чоловічий – Владика і суботи.” 6 Раз якось, другої суботи, ввійшов він у синагогу й почав навчати. А був там чоловік з сухою правою рукою. 7 От книжники та фарисеї почали за ним назирати, чи він оздоровить у суботу, щоб знайти якенебудь оскарження на нього. 8 Ісус же знав думки їхні і сказав до чоловіка, який мав суху руку: “Підведись і стань посередині!” Підвівся той і став. 9 Тоді Ісус до них промовив: “Питаю вас: Чи годиться в суботу добро чинити, чи зло робити? Спасти життя, чи погубити?” 10 І поглянувши кругом на всіх них, сказав до нього: “Простягни свою руку!” Той зробив так, і його рука стала здорова.

_______________________________

 «Син Чоловічий – Владика і суботи»

 У релігійному житті ми звикли виконувати ті чи інші практики, постанови. Виконуючи їх ми не раз витворюємо певний тип наших стосунків з Богом.

Часто ми не усвідомлюємо, що це лише засоби, які провадять нас до Бога і не мають жодної цінності самі в собі. Ми можемо їх змінювати, адже для кожної людини вони є інакшими.

Дуже важливо розуміти, що Господь є єдиною нашою ціллю, а все інше – засоби, які ми застосовуємо, щоб до Нього наблизитися.

________________________________________

Апостол

2 Кор 3, 12-18

12 Тож маючи таку надію, ми повні сміливости, 13 а не як Мойсей, що на обличчя клав собі покрівець, щоб сини Ізраїля не дивилися на зникнення того блиску, що щезав; 14 але їхній розум притупився, бо аж по цей день, коли читається Старий Завіт, той сам покрівець зостається невідкритий, Христос бо його усуває. 15 І аж по сьогодні при читанні Мойсея лежить покрівець на серці їхнім. 16 «Та коли звертається до Господа, спадає покрівець.» 17 Господь же – дух, а де Господній дух, там воля. 18 Ми ж усі, мов дзеркало, відкритим обличчям віддзеркалюємо Господню славу й переображуємось у його образ, від слави у славу, згідно з діянням Господнього Духа.

_______________________________

«Ми ж усі, мов дзеркало, відкритим обличчям віддзеркалюємо Господню славу й переображуємось у його образ»

Християнство перших віків було не тільки проголошенням Доброї Новини, а також виявом віри через особи християн. Як і Мойсей, про якого сьогодні згадує апостол, після перебування з Господом настільки сіяв, що інші не могли подивитись на нього, так само і християни були відображенням Божественної слави.

Світ, як тоді, так і тепер, потребує цього сяяння. Бог потребує своїх свідків. Якщо ми не сяємо, якщо ми і наше життя не вказуємо на Господа, то ми вказуємо на щось інше. Образ Божий є в кожній людині. Але людина або дає цьому образу виявитись і засяяти, або ж ні.

Часто ми дозволяємо, щоб життєві проблеми і клопоти цей образ прикривали. Стараймося щораз більше прикладати зусиль, щоб Образ Господній віддзеркалював славу Творця, на образ і подобу Якого ми сотворені.

+ Венедикт

Назад

Розповісти