Коментар Євангелія на Неділю 15-ту після Зіслання Святого Духа (Мт 22, 35-46)

369

35 І от один із них, законоучитель, спитав його, спокушаючи: 36 “Учителю, котра найбільша заповідь у законі?” 37 Він же сказав до нього: “Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: 38 це найбільша й найперша заповідь. 39 А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого. 40 На ці дві заповіді ввесь закон і пророки спираються.” 41 Коли фарисеї були вкупі, Ісус спитав їх: 42 “Що ви думаєте про Христа? Чий він син?” Кажуть йому: “Давидів.” 43 Він до них мовить: “Як же Давид у надхненні називає його Господом, 44 кажучи: Господь промовив Владиці моєму: Сідай праворуч мене, доки не покладу твоїх ворогів тобі під ноги. 45 Коли, отже, Давид його Господом називає, то як він може бути його сином?” 46 І ніхто не міг йому відповісти й слова, і від того дня ніхто не важився більше його запитувати. 

 1. Читання

 1.1   Контекст

Із початком двадцять першої глави Євангеліє від Матея подає читачеві відомості про події у Єрусалимі. На початку глави відображено вхід Ісуса до Єрусалиму, а починаючи з вірша Мт 21,12 подаються відомості про події у Храмі, після описання яких євангелист зазначає те, що Ісус вийшов з міста у Витанію (Мт 21,17). Наступного дня зранку Ісус повернувся у місто, і, починаючи з вірша Мт 21,23, Матей представляє події, коли Ісус знову знаходиться у Храмі. Це Ісусове перебування у Храмі євангелист описує досить детально і лишень на початку двадцять четвертої глави він вказує, що Ісус вийшов з Храму (Мт 24,1). Тут є багато матеріалу, який виявляє розмову Ісуса з різними людьми, яких євангелист представляє для читача: первосвященики, старші народу, фарисеї, учні фарисеїв, іродіани, садукеї, законовчителі, народ, учні Ісуса. Можна чітко зауважити, що саме беручи за основу зміну цих дійових осіб, день перебування Ісуса у храмі можна поділити на секції, що відповідатимуть розмовам Ісуса із вищезазначеними дійовими особами:

–   Ісус та первосвященики і старші народу (Мт 21,23 – 22,15);

–   Ісус та учні фарисеїв та іродіани (Мт 22,16-22);

–   Ісус та садукеї (Мт 22,23-33);

–   Ісус та фарисеї (Мт 22,34-46);

–    Ісус, його учні і народ, де під цією останньою дійовою особою розуміється всіх присутніх, адже звертання є до книжників, фарисеїв, провідників, жителів Єрусалиму (Мт 23,1 – 24,1).

Із початком вірша Мт 22,23 в особливий спосіб є наголошено на тому, що тут починається нова частина розповіді. На це вказує вислів того ж самого дня ( ἑν ἐκείνῃ τῇ ἡμέρᾳ (ген екейне те гемера)). Цим віршем євангелист представляє розмову Ісуса із представниками двох впливових течій того часу: садукеями і фарисеями. Вірш Мт 22,34 слугує своєрідним містком між двома уривками. А віршем Мт 22,46, за допомогою того ж часового  відтінку (від того ж самого дня  ἀπ᾿ ἐκείνης τῆς ἡμέρας (ап екейнес тес гемерас)), євангелистом підкреслено закінчення секції Мт 22,23-46.

 

1.2   Межі та структура уривка

Вірш Мт 22,35 представляє дійову особу – законовчителя, про якого уточнено, що він  є один з них. Це уточнення стає зрозумілим з попереднього вірша, де вказано на те, що Ісус замкнув уста садукеям, тобто тим, що виконували головну роль у попередньому уривку, і представлено інших дійових осіб – фарисеїв, саме одним з яких і є законовчитель. Тому початком уривка необхідно вважати вірш Мт 22,34, яким євангелист Матей вводить фарисеїв як дійових осіб, розмова Ісуса з якими закінчується віршем Мт 22,46. З початком наступної глави Євангелія Матей представляє слова Ісуса звернені до народу і його учнів. Таким чином є очевидно, що матеріал Мт 22,34-46 можна вважати уривком, який представляє розмову Ісуса і фарисеїв.

У вірші Мт 22,34 представлено головних дійових осіб, що ведуть розмову з Ісусом. Спочатку описано діалог Ісуса з одним із фарисеїв, законовчителем, який запитує Ісуса і отримує відповідь. Починаючи з вірша Мт 22,41, Ісус ставить питання групі фарисеїв.

У вірші Мт 22,46 євангелист подає два вислови. Перший вказує на брак відповіді від фарисеїв, яких Ісус запитував (Мт 22,46а), а другий вказує на те, що з того самого дня, коли велися ці розмови, ніхто більше не наважувався запитувати Ісуса (Мт 22,46б).

Тому можна бачити наступну структуру цього уривка:

Мт 22,34 Зв’язок із попереднім уривком та представлення дійових осіб даного уривка
І Мт 22,35-40 Ісус та законовчитель
ІІ Мт 22,41-46а Ісус та фарисеї
Мт 22,46б Закінчення секції Мт 22,23-46

 

1.3 Синоптичний аналіз

Два інші синоптичні євангелисти також подають матеріал, що відповідає уривку Мт 22,34-46 в Євангелію від Матея.

В Євангелію від Марка (Мк 12,28-37) цей відповідний матеріал  являється складовою частиною навчання Ісуса, що відбувалося у Єрусалимському храмі, проте тут між двома частинами матеріалу знаходиться ще продовження діалогу Ісуса з книжником (Мк 12,32-34), який відсутній у Євангелію від Матея.

Євангелист Лука ж розділяє цей відповідний матеріал таким чином, що перша його частина (Лк 10,25-27), яка є своєрідним містком для представлення притчі Про доброго самарянина, знаходиться у тому розділі Євангелія, що представляє подорож Ісуса до Єрусалиму (Лк 9,51 – 19,28). Друга ж частина матеріалу (Лк 20,41-44) входить як складова навчання Ісуса у Храмі (див. Лк 20,1).

Із контекстів, у яких євангелисти розмістили матеріал отриманий із традиції, можна твердити, що розповіді Марка і Матея є ближчими одна до одної, аніж Луки і Матея.

Тепер звернемо увагу на відповідні уривки у Євангеліях від Марка та Луки, що відповідають уривку Мт 22,34-46.

Вірш Мт 22,34, що знаходиться у Євангелію від Матея не має відповідників у двох інших Євангеліях.

Усі три євангелісти представляють певну головну дійову особу першої частини уривка, яка ставить Ісусові запитання. В Матея нею є один з них, тобто із фарисеїв. Уточнення, що він був законовчителем, не знаходиться у всіх рукописах. Прикладом можуть послужити як більш древні рукописи (сирійські (syrs), так звані Синаітік (3/4ст.), вірменські (arm) та грузинські (geo), що походять із 4ст.), так і більш новіші (сімʼя f1, що вміщає низку рукописів 10 і пізніших століть, 205 рукопис із 15 ст.) Найбільш імовірно, що у євангелиста Матея вказівка на законовчителя була внесена у текст в пізнішому часі під впливом чіткої вказівки на законовчителя у Євангелію від Луки. Ми ж, беручи до уваги те, що цей іменник (законовчитель) вже знаходиться у вагомих старовинних рукописах, а також і в українському перекладі, будемо вважати, що той один з них все ж таки був законовчителем.

Далі у спільній структурі даної розповіді у всіх трьох євангелістів знаходиться запитання до Ісуса. У Матея і в Луки це запитання служить для того, щоб спокусити Ісуса, тобто випробувати його.

Євангелист Матей слідує за Марком, дещо видозмінюючи його текст. Він вносить звертання до Ісуса (учителю), та чітко зазначає те, що йдеться про найбільшу заповідь Закону, тобто Пʼятикнижжя. Лука ж подає запитання, що стосується практичного виміру життя: що робити для того, щоб успадкувати життя вічне?

Також і відповідь Ісуса Матей подає дуже наближено до того, як це представлено у Марка, проте  опускає вірш Мк 12,29 та кінцівку вірша Мк 12,30 (із усією твоєю силою). Уточнення про те, що мова йде про першу заповідь, Матей переносить після представлення самої заповіді і уточнює, що вона є не лишень перша, але й найбільша заповідь. Лука ж цитату із Второзаконня подає як відповідь законовчителя, який ставив Ісусові запитання. Після зустрічних запитань Ісуса: «У Законі що написано? Як читаєш?», він сам же ж і відповідає на початково поставлене ним запитання.

Другу заповідь Матей подає знову ж так, як це зроблено у Марка, а Лука не підкреслює того, що йдеться про другу заповідь, хоча саму її подає.

Закінчення розмови із законовчителем Матей видозмінює. Він опускає подальшу розмову Ісуса зі співрозмовником і закінчує висловом, яким вказує, що від цих двох заповідей залежить весь Закон і Пророки.

Початок другої частини уривка Матей видозмінює, наголошуючи на тому, що Ісус запитує саме фарисеїв, а не загально навчає у храмі, як у Марка. І тому Матей представляє це як диспут між Ісусом та фарисеями на тему походження Христа. Натомість Марко подає цей відповідний матеріал лишень як навчання Ісуса без втручання слухачів.

Тому і закінчення Матея різниться, бо ним він виявляє недостатні знання фарисеїв, які, не будучи  здатними продовжувати обговорення, замовкають.

 

2. Медитування

2.1 Найбільша заповідь Закону

Як уже зазначалося вище євангелист Матей чітко вказує на першу і найбільшу заповідь, а тоді вказує на другу, що є подібною до першої, проте все ж таки відмінною.

Першу заповідь представлено як цитату із Втор. 6,5, проте не повну і змінену. У Втор. 6,5 маємо вислів: любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, всією душею твоєю, всією силою твоєю (мазоретський текст (ТМ) написаний єврейською мовою, тут використовує термін מאד (меод), а Септуагінта (LXX), переклад старозавітніх текстів грецькою мовою, послуговується терміном δύναμις (дінаміс) як його відповідником, де і один, і другий означають силу). Саме третя складова всією силою твоєю різниться, бо у Євангелії від Матея маємо натомість всією думкою твоєю. У тексті вжито термін διάνοια (діанойа), що означає розум, розуміння, глузд.

Усі три синоптичні євангелисти засвідчують присутність вислову всією думкою твоєю, а це вказує на існування цього вислову вже у ранній традиції при переказуванні даного матеріалу.

Коли подивитися, як використовується термін διάνοια (діанойа) у LXX по відношенню до ТМ, то можна зауважити певну закономірність. Там де у ТМ знаходиться לבב (левав) серце, LXX подає διάνοια (діанойа). Може бути прикладом Втор 4,39:  І знай сьогодні і поверни назад у לבב (левав) серце своє (ТМ) // І знай сьогодні і поверни назад διάνοια (діанойа) розумом; Втор. 7,17: Якщо ти скажеш у לבב (левав) серці твоїм // Якщо ти скажеш у διάνοια (діанойа) розумі твоїм, тобто думці твоїй.

У єврейському середовищі людина розумілася як та, що була представлена двояко: ззовні і зсередини. Внутрішність людини (серце людини) розумілася як осідок почуттів, думок, задумів. Крім того, серце розумілося як джерело розумової діяльності людини. У Втор 29,3 є вислів: не дав вам Господь серця, щоб знати, очей, щоб бачити… Як в ТМ так і в LXX вжито термін серце, по-єврейськи לבב (левав) і по-грецьки καρδία (кардія).

Тому можна сказати, що доданий вислів всіма думками твоїми, є тавтологічним до варіанту всім серцем твоїм, але він є зрозумілим для тої людини, що мислить згідно геленістичних категорій.

Саме цих два елементи повторюються частіше, наприклад у Втор 11,13; 13,1; у Книзі Ісуса Навина 22,5: служитимеш йому (Богу) всім серцем( לבב (левав) / διάνοια (діанойа) або καρδία (кардія)) твоїм і всією душею твоєю.

У всіх наведених випадках у ТМ вживається נפש (нефеш) а у LXX вживається ψυχή (псіхе), що українською мовою перекладено душа. У біблійному розумінні ці терміни вказують найперше на життя (окреслюючи все живе), на життєвий подих (спільний для людей і тварин), а також на психічну дієвість у людині, особливо емоційного характеру. Зазвичай під  נפש (нефеш) розуміється цілісна людина, проте під впливом грецької культури під душею почали розуміти лишень те, що сотворене для вічного життя, на противагу тілесному, що позначене смертю (див. Муд 8,19-20, 3,1-4; 2Кор 5,1-10).

Друга заповідь взята із Книги Левітів 19,18 і відображає горизонтальний вимір життя людини, її відношення до тих, хто є поруч.

Саме цих дві заповіді любові, що визначають звʼязок вертикальний (людина-Бог) та горизонтальний (людина-людина), становлять основу всього іншого навчання.

Бог сотворив людину з любові (1Ів 4,10), задля любові до неї послав свого Єдинородного Сина (Ів 3,16), який полюбив людей до кінця (Ів 13,1) і видав себе з любові за грішну людину (Гал 2,20). Син Божий заповів любитися тим, хто хоче бути його учнем, як поміж собою (Ів 15,12), так і любити тих, хто себе позиціонує ворогом (Мт 5,44). Зробити це без нього є неможливо (Ів 15,5), тому і Дух Святий вливає Божу любов у серця віруючих (Рм 5,5) для того, щоб любити і тим виконати закон (Рм 13,8). Без любові все не мало б ніякого значення (1Кор 13,1-3), а любов будує (1Кор 8,1). Тим же хто любить Бога усе співдіє на добро (Рм 8,28).

 

2.2 Чиїм сином є Христос?

Друга частина уривка виявляє диспут, що його розпочинає Ісус із представниками течії фарисеїв, на дуже важливу тему – походження Месії, Христа, Помазаника. Євреї очікували, що Месія прийде з роду Давида, тому й відповідають без жодного вагання. Але на уточнене запитання, що його ставить Ісус, цитуючи Пс 110, вони вже не змогли відповісти. Всі вони розуміли цей псалом як месіанський. Якщо ж Христос є потомком Давида, то саме він має величати Давида, а не навпаки, як це є у псалмі.

Початок Пс 110 різниться у термінології у ТМ і у LXX.

ТМ:  נאם יהוה לאדני (неум адонай ладоні) сказав господь господеві моєму.

LXX: εἶπεν ὁ κύριος τῷ κυρίῳ μου (ейпен го кіріос то кіріо му) сказав господь господеві моєму.

ТМ вживає перший термін נאם, що використовується багато у пророчих текстах, коли треба вказати на виголошення пророцтва, тому це має відтінок пророцтва.

За допомого двох інших вказується хто і кому говорить, а тоді вже йде пряма мова.

Той хто говорить – це יהוה той, що позначається так званою священною тетраграмою (чотирма літерами) ЙГВГ, а за традицією і згідно правила кере кетіб має дві можливості читання АДОНАЙ або ЕЛОГІМ. Про це засвідчує як ТМ, що має розставлені значки, якими виражаються голосні звуки (цей процес внесення голосних тривав у 6-8 століттях по Христі), так і переклад  LXX, що був виконаний у 3-2 століттях до Христа, де у більшості випадків відповідником тетраграми є κύριος (кіріос), що в українському перекладі – господь. Очевидно, що від 3-2 ст. до Хр до 6-8 ст. по Хр. великий період часу, що засвідчує традиційне читання тетраграми євреями.  Є два варіанти читання тетраграми. Перший: озвучується АДОНАЙ, оскільки до тетраграми застосовуються голосні значки власне від терміну אדני (адонай), і таких випадків є більшість. Другий: озвучується ЕЛОГІМ, оскільки до тетраграми застосовуються голосні значки власне від терміну אלחים (елогім), що означає буквально боги, як множина від терміну אל (ел) бог, хоча дієслово, що пов’язане з אלחים (елогім), вживається у формі однини. Другий варіант вживається рідше. Це зазвичай є тоді, коли перед тетраграмою вже знаходиться אדני (адонай), саме для того, щоб не повторяти адонай адонай, вимовляється адонай елогім (див Бут 15,2.8; Втор 3,24 та ін.). Тетраграмою позначається найвизначніше імʼя серед імен Божих, те імʼя, яке навіть не вимовляли задля пошани, а озвучували двома вищезазначеними способами. Сама ж тетраграма має звʼязок із дієсловом бути, і тому це Імʼя означає Той, хто є.

Той, до кого звернене слово – це אדני (адоні) мій господь.

У LXX, як на місці יהוה (ЙГВГ), так і אדני (адонай), прописано κύριος (кіріос). На початку Пс 110, як і в Мт 22,44, перед обома термінами κύριος (кіріос) знаходиться означений артикль, який вказує на визначену особу.

Повертаючись до уривка, бачимо, що фарисеї не змогли відповісти Ісусові. Вони ніяк не могли собі уявити, що із сімені Давида зродиться сущий над всім Бог (Рм 9,5). Вони не могли зрозуміти і того, що Ісус говорив про Авраама, який зрадів, побачивши день його (Ів 8,56-57). Натомість учні Ісуса, що повірили в нього як в Господа, висловлюють свою віру на сторінках Нового Завіту.

У Діяннях Апостолів Ісуса описується як такого, що його Бог-Отець підняв із мертвих і посадив праворуч себе, зробивши його Господом (Ді 2,32-36). Апостол Павло, беручи до уваги віру Церкви, пише про те, що Господь Ісус возсів праворуч Бога-Отця (Рм 8,34; Еф 1,20; Євр 1,13). Саме тому Господу Ісусу Христу поклониться кожне коліно, і кожен язик віддасть хвалу (Флп 2,10-11) так, як це належить одному Господеві (Іс 45,23), тому, крім якого іншого Бога нема і іншого Спаса нема (Іс 45,21).

 

3. Молитва

Господи Ісусе Христе, мій Спасителю! Дякую тобі за те, що ти задля мене, грішного, став людиною, щоб мене спасти. Із твоєї любові ти задля мене розіпʼявся, щоб розірвати розписку гріхів, щоб очистити мене від гріха своєю кровʼю. Ти від Отця зіслав Духа Святого як на Церкву, так і дав мені у моє серце, щоб він вливав туди любов і навчив незбагненної тайни Божої, той, що досліджує глибини Божі. Розшир моє серце, щоб міг любити тебе щораз більше і більше, люблячи тих, кого ти ж і посилаєш бути мені ближніми.

о. Євген Станішевський

 Назад

Розповісти