Роздуми владики Венедикта над Євангелієм та Апостолом четверга 17-го тижня по Зісл. Св. Духа

97

Євангеліє

Мр 11,27–33

27 І прийшли знов у Єрусалим. І коли він ходив у храмі, підійшли до нього первосвященики й книжники та старші 28 й кажуть до нього: Якою владою чиниш таке? Хто дав тобі владу це робити? 29. Ісус же відказав їм: Спитаю я вас одну річ; дайте мені відповідь, то і я скажу вам, якою владою я це чиню. 30 Йоанове хрищення було з неба чи від людей? Відповіжте мені. 31 Вони почали міркувати між собою й говорити: Якщо відповімо: З неба, – то скаже: Чому ж ви не повірили йому? 32 А скажемо: Від людей, – лячно народу, – всі бо вважали Йоана, що він пророк. 33 І відповіли Ісусові: Не знаємо. Ісус же відказав їм: То й я вам не скажу, якою владою я це роблю.

________________________

«Якою владою чиниш таке?»

 Нелегко бути чесними перед іншими людьми, але, що більше, не легко бути чесними самим перед собою. Ми не є чесні, бо не знаємо себе. Не можемо до кінця щиро вказати найперше собі наші плюси, мінуси, наші слабості, наші сильні сторони, наші таланти, наші вади. Ми також часто неготові побачити Божих знаків і Божої дії в нашому житті.

 Коли юдеї приходять до Христа із запитанням, Він відповідає їм запитанням на запитання. Чому? Він ставить перед ними особу Івана Предтечі. Зрозуміло, якщо би вони прийняли Івана Предтечу, то вони б неминуче були змушені прийняти і особу Ісуса Христа.

 У нашому житті так само – одне тягне за собою інше. Якщо ми будемо щирі і чесні в одному, то воно спонукає до щирості в іншому. Якщо ж ми фальшуємо з собою в одному, то воно накладає тінь і фальш на ціле наше життя. Вчімося жити в правді з собою, тоді навчимося жити в правді з Богом, в правді зі світом і людьми.

 Живімо в правді, а правда визволить нас!

________________________________________

Апостол

Еф 4, 14–19

14 Тоді ми не будемо більше малолітками, яких кидають хвилі і яких обносить усякий вітер науки, зводячи на манівці людською хитрістю й обманом. 15 Але будемо жити по правді та в любові, в усьому зростаючи в того, хто є головою – у Христа. 16 Кожне тіло, складене та споєне всякою в’яззю допомоги, згідно з відповідним діянням кожного члена, від нього бере зріст на будування самого себе в любові. 17 Отож, кажу і в Господі вас заклинаю, щоб ви більш не поводились, як поводяться погани, що ходять у марноті свого ума, 18 бувши запоморочені умом, далекі від життя в Бозі із-за свого неуцтва, що є в них, та через зачерствілість свого серця. 19 Вони, очманівши, віддали себе непогамованій розпусті, щоб з ненаситністю коїти всяку нечисть.

________________________

«Вони, очманівши, віддали себе непогамовній розпусті, щоб з ненавистю коїти всяку нечисть»

Який би ми не взяли гріх, чи на яку б не подивились пристрасть, бачимо, що людина ніколи не вгамовується чинячи її. Кожен може побачити це з свого життя, з власного досвіду. Пристрасть нас ніколи не насичує. Роблячи одну пристрасть, людина залишається незадоволеною і переходить до іншої. Роблячи інший гріх людина ніколи не є тим гріхом ощасливлена, і так постійно…

Ніщо і ніхто не наситись нас, як лише Господь. І кожен з нас має цей досвід, коли він досвідчив Бога, “наситився” Богом в молитві в Тайні Покаяння, в Причасті Тіла і Крові. Це сповнює нас не тільки щастям і радістю, але є повнотою, коли нічого іншого не хочеться і нічого більшого ми не очікуємо. Пам’ятаймо, що нічим ми не наситимось, якщо не наситимось і не сповнимось Господом.

+ Венедикт

Назад

Розповісти