Роздуми владики Венедикта над Євангелієм та Апостолом четверга 16-го тижня по Зісл. Св. Духа

96

Євангеліє

Мр 7, 24-30

24 І вирушивши звідти, пішов у сторони Тиру та Сидону. Увійшовши ж в один дім, не хотів, щоб довідався хто-небудь про те, але не міг скритися. 25 Бо відразу одна жінка, дочка якої мала злого духа, дізнавшись про нього, прийшла й до ніг йому впала. 26 Була ж та жінка грекиня, родом сирофінікійка. Благала вона його, щоб вигнав біса з її дочки. 27 Він відповів їй: Дай спершу, щоб діти наїлись; не личить бо взяти хліб у дітей та й кинути щенятам. – 28 Вона ж озвалась та й каже йому: Так, Господи, але й щенята їдять під столом крихти по дітях. 29. І сказав їй: За це слово йди: біс вийшов з твоєї дочки. 30 Повернулася вона до свого дому і знайшла дитину, що лежала на ліжку, – біс вийшов. 

________________________________

«І сказав їй: «За це слово йди: біс вийшов з твоєї дочки»

Із сьогоднішнього євангельського уривку на перший погляд може видатись жорстокою позиція Ісуса. Він досить різко відповідає жінці, яка з проханням припадає Йому до ніг: «Дай спершу, щоб діти наїлись». Таким чином Господь вказує, що Він прийшов найперше до вибраного народу, а лиш опісля можна говорити про поган.

Настирливість жінки у своєму проханні є прикладом для кожного. Коли ми, справді, чогось потребуємо, не маємо перейматися наскільки гідні перед Богом стати, наскільки ми заслуговуємо, але бути настирливими у проханні. Адже якщо швидко перестаємо просити чогось, це показує, що нам цього й не дуже треба. Бо ж Господь про це казав дуже просто: «Просіть, і дасться вам!»

У Літургії ми багато разів кажемо: «Господи помилуй!», повторюючи Богові свої прохання. Тож у випробуваннях, труднощах і потребах не переставаймо уповати і просити Бога про наші потреби.

_____________________________________

 Апостол

Еф 1, 1-9

1 Павло, волею Божою апостол Ісуса Христа, святим, що в Ефесі і вірним у Христі Ісусі: 2 благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа. 3 Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що благословив нас із неба всяким духовним благословенством у Христі. 4 Бо в ньому він нас вибрав перед заснуванням світу, щоб ми були святі й бездоганні перед ним у любові. 5 Він призначив нас наперед для себе на те, щоб ми стали його синами через Ісуса Христа, за рішенням своєї доброї волі, 6 на хвалу слави своєї благодаті, якою він обдарував нас у любім своїм Сині. 7 У ньому маємо відкуплення його кров’ю, відпущення гріхів, згідно з багатством його благодаті, 8 що її вилляв на нас щедро, у всій мудрості та розумі. 9 Він дав нам пізнати тайну своєї волі, той задум доброзичливий і ухвалений у ньому (Христі)

________________________________

«Щоб ми стали його синами через Ісуса Христа»

Коли Ісус Христос приймає людську подобу, Він стає нам братом по природі, але й є Богом. Через свою божественну природу Він підносить нас до божественного життя. Ми втратили в собі це через Адама і Єви, але одночасно в особі Ісуса ми приймаємо цю божественну природу, Господь нас нею обдаровує.

Погляньмо, чи щодня ми розуміємо це, чи  живемо лише людськими зацікавленнями, бажаннями і стремліннями. Господь нас зробив своїми синами, наслідниками Царства Небесного. Що більше ми будемо про це пам’ятати і пригадувати, то більше будемо цим жити і відкривати правду про правдиве наше життя. Всі ми покликані через віру в Ісуса Христа, через Хрещення, через Святі Тайни стати учасниками цієї божественної природи!

+Венедикт

Назад

Розповісти