Коментар Апостола на 12-ту Неділю після Зіслання Святого Духа (1 Кор 15, 1-11)

153

1 Пригадую вам, брати, Євангелію, яку я вам проповідував, яку ви і прийняли, в якій і стоїте. 2 Нею ви також спасаєтеся, коли держите її такою, як я вам проповідував; інакше ви увірували надармо.3 Я бо вам передав найперше те, що й сам прийняв був: що Христос умер за наші гріхи згідно з Писанням; 4 що був похований, що воскрес третього дня за Писанням; 5 що з’явився Кифі, потім дванадцятьом; 6 опісля ж з’явився він більш, як п’ятистам братів разом, більшість яких живе й досі, деякі ж померли. 7 Опісля з’явився Якову, згодом усім апостолам. 8 А наостанку всіх, немов якомусь недоносові, з’явивсь і мені; 9 бо я найменший з апостолів, я недостойний зватись апостолом, бо гонив Церкву Божу. 10 Благодаттю Божою я є те, що є, а благодать його в мені не була марна; бож я працював більше всіх їх, та не я, але благодать Божа, що зо мною. 11 Чи то я, отже, чи то вони, – так ми проповідуємо, і так ви увірували.

1. Контекст уривка

Уривок 1 Кор 15, 1-11 знаходиться у другій частині листа, що розпочинається словами «А відносно того, що ви мені писали …(1 Кор 7, 1). Тут Павло дає відповіді на ті запитання, що вже накопичилися, і одним з них є запитання, що послужило причиною до написання даного уривка. Павло подає його у 1 Кор 15, 12 та виявляє ним проблему: виникли сумніви у спільноті щодо воскресіння з мертвих, а, радше, деякі у спільноті стали ширити думку, що нема воскресіння з мертвих, що не узгоджувалося з тим, що проповідував Павло у Коринті, і тим, що проповідує Церква. Цікавим є підхід до відповіді на запитання. Спочатку апостол Павло подає інформацію для пригадування того, що вони вже знають (1 Кор 15, 1-11), а тоді переадресовує запитання спільноті із певністю, що вони здатні самі відповісти на це запитання.

Уривок 1 Кор 15, 1-11 входить допʼятнадцятої глави, у якій апостол Павло розкриває тему воскресіння. Сам уривок розкриває тему воскресіння Ісуса з Назарета, що є джерелом віри Церкви. Потім Павло говорить про воскресіння вірних (1 Кор 15, 12-34) та спосіб воскресіння (1 Кор 15, 35-58).

2. Структура уривка

Уривок 1 Кор 15, 1-11 складається із трьох частин:

– 1 Кор 15, 1-3а – проповідування основується на апостольській традиції;

– 1 Кор 15, 3б-8 – апостольська традиція основується на історичній події та текстах Святого писання;

– 1 Кор 15, 9-11 – додаток про себе.

У 1 Кор 15, 1-3а використовуються терміни παραλαμβάνω (параламбано) приймати, παραδίδωμι (парадідомі) передати, які вживалися у Біблії для окреслення передання віри та Слова Божого з покоління в покоління.

У 1 Кор 15, 3б-8 прослідковується дві складові частини: 1 Кор 15, 3б-5а та 1 Кор 15, 5а-8.

У 1 Кор 15 ,3б-5 чітко очевидний структурований матеріал, що вказує на його утворення в усній формі:

Я бо передав вам найперше те, що й прийняв,
що Христос
А умер } ІІ
Б заради наших гріхів 3
В згідно писань
Г і що був похований 1
А’ і що був піднятий } ІІ
Б’ третього дня 3
В’ згідно писань
Г’ і що дався бачити 1
Кифі, опісля дванадцятьом

Ключову роль відіграють чотири дієслова: умирати, бути похованим, бути піднятим, датися бачити. Кожне дієслово вказує на історичну подію. Між першим і другим дієсловом знаходяться два богословських судження, які уточнюють і пояснюють ту історичну подію, що її виявляє попереднє дієслово, тому разом з ними вони формують єдність із трьох складників, позначених 3 (три складники). Друге дієслово вказує на подію, яка підкреслює та уточнює подію описану попереднім дієсловом (один складник), тому позначено 1. Тому перших два дієслова формують одну тематичну єдність (І) : помер і був похований.

Подібно побудована друга тематична єдність (ІІ): воскрес і дався бачити.

Як у І так і у ІІ перше дієслово є основним, а друге доповнюючим, тому можна виділити два основних дієслова: умер та був піднятий (воскрес).

Як І так і ІІ другий богословський роздум є однаковим: згідно писань.

Це дає бачити основну суть проповідуваного Євангелія первісною Церквою: Христос умер та воскрес задля людини згідно писання.

У 1 Кор 15, 6-8  виділяється  Кифа і дванадцять та  Яків і апостоли.

3. Особливості уривка

Вжито багато слів та висловів у 1 Кор 15, 3-8, що не притаманні для решти листів апостола Павла.

Вжито слова, що вказують на передання.

У попередньому пункті вже зазначено чітку структуру, яка вказує на те, що такий спосіб є притаманний для усного укладання з метою кращого запамʼятовування.

Можна стверджувати, що апостол Павло використав уривок, створений вже до нього у первісній Церкві, що знаходиться у межах 1 Кор 15, 3-8.

 4. Коментар

1 Пригадую вам, брати, Євангелію, яку я вам проповідував, яку ви і прийняли, в якій і стоїте. 2 Нею ви також спасаєтеся, коли держите її такою, як я вам проповідував; інакше ви увірували надармо.

Апостол Павло наголошує на тому, що він лишень пригадує те, що було ним же ж проповідувано у Коринті, а вони прийняли. На початку листа він вже проповідував їм Христа розпʼятого, який воскрес із мертвих. Оскільки у спільноті виникло замішання щодо воскресіння з мертвих (1 Кор 15, 12) і не узгодження із тим, що проповідував Павло, то він застерігає про важливість триматися того, що проповідував саме він, бо від того залежить спасіння.

3 Я бо вам передав найперше те, що й сам прийняв був: що Христос умер за наші гріхи згідно з Писанням;

Павло наголошує на тому, що те, що було ним проповідувано у Коринті, є проповідувано до нього і йому передано.

Χριστός (хрістос)помазаник– підмет, до якого відносяться чотири дієслова (перед кожним вжито ὅτι (хоті)). Зрозуміло, що йдеться про Ісуса з Назарета, адже це його було розіпʼято, поховано, і він воскрес із мертвих, і зʼявлявся своїм учням. Проте, вжито не імʼя Ісус, але термін Христос, що є грецьким відповідником єврейського месія. Тобто у ранньому періоді усного проповідування термін Христос виражав віру спільноти стосовно особи Ісуса з Назарета.

Вказується на смерть без вказівки на розпʼяття. Вживаючи дієслово ἀπέθανεν (апетанен) (дійсний спосіб, аорист, активний стан, 3 особа однини від дієслова  ἀπονήσκω(апотнеско) (вмираю, втрачаюжиття)), тим самим описується історична подія, яка притаманна кожній людині, адже кожна людина є смертною. Смерть увійшла в життя людини через гріх, а так як немає людини без гріха, то всі є під владою смерті. Смерть Ісуса є такою ж, як смерть будь-якої людини. Відмінність же смерті Ісуса відображена у двох богословських зазначення (за наші гріхи; згідно писань). Ісус був без гріха (2 Кор 5, 21), тому перший вислів вказує на те, що причиною смерті Ісуса були гріхи людства, але із зазначенням за наші гріхи. Віруючий у Христа знає про те, що Ісус помер за його гріх, а невіруючий не знає, що Ісус помер за його гріх. Грецька мова дозволяє зрозуміти що Ісус помер замість грішника. Другий вислів вказує на те, що смерть Ісуса не була випадковістю, але входила у Божий задум спасіння людини, який проповідувався через Богом вибраних людей і був виявлений у Писаннях. У 53 главі пророка Ісаї знаходимо один із таких орієнтирів, коли пророк описує події, пов’язані із Слугою Господа.

4 що був похований, що воскрес третього дня за Писанням;

Вжито дієсловоἐτάφη (етафе) (дійсний спосіб, аорист, пасивний стан, 3 особа однини від дієслова θάντω(хороню, ховаю)), тим самим вказується на подію, що відбулася в минулому. Поховання є остаточним знаком події смерті.

Для вказівки на подію воскресіння вжито дієсловоἐγήγερται (егегертай) (дійсний спосіб, перфект, пасивний стан, 3 особа однини від дієслова ἐγείρω (пробуджую, піднімаю на ноги)).Особливістю цього дієслова є час перфект, на відміну від трьох інших дієслів (помер, був похований, дався бачити), що вжиті в аористі. Обидва, як аорист, так і перфект, вказують на подію, що мала місце в минулому, проте, перфект, на відміну від аориста, вказує на те, що подія, яку описує дієслово, має зв’язок із теперішнім. Тому виділяється подія підняття із мертвих, бо воскреснувши із мертвих Ісус є живим і тепер. Подія воскресіння була в минулому, але живим він є і тепер.

Пасивна форма дієслова вказує на дві можливості:

– середньо-пасивний стан, що виявляє неперехідну дію, тобто, Ісус сам, своєю силою встає із мертвих;

– пасивний стан дієслова, що виявляє перехідну дію, тобто, що був хтось, хто підняв Ісуса з мертвих. Це, так званий, Божий пасив, що вказує на дію Бога.

У Новому завіті можна бачити обидва розуміння події воскресіння Ісуса. Тут же ж йдеться про другий варіант, це можна бачити із того, як Павло зазначає у 1 Кор 15, 15 Бога (Отця), який підняв Ісуса з мертвих.

Воскресіння також окреслюється як подія третього дня, що відбулася згідно писань, згідно Божого плану спасіння.

5 що з’явився Кифі, потім дванадцятьом;

Зʼявлення описуються дієсловом ὤφθη (офте) (дійсний спосіб, аорист, пасивний стан, 3 особа однини від дієслова ὁράω(дивлюся, бачу, оглядаю)). Ця форма дієслова практично не використовується апостолом Павлом. Вона вживається лишень п’ять разів у його листах: чотири рази в цьому уривку та ще один раз в 1Тим 3,16, що є гімном, який Павло використав у своєму листі.

Це дієслово широко використовується у Святому писанні для описання зʼявлень Бога, або його ангелів людині: Аврааму (Бут 12, 7), Якову (Бут 35, 9), Мойсею (Вих 3, 2.6), Захарії (Лк 1, 11), Ісусові (Лк 22, 43).

Пасивна форма дієслова вказує на дві можливості:

– середньо-пасивний стан, що виявляє неперехідну дію, тобто, Ісус є той, хто зʼявляється, він виконує активну дію;

– пасивний стан дієслова, що виявляє перехідну дію, тобто, наголос ставився би на тому, що учні бачать Ісуса. Активними дійовими особами були б тоді учні, а це могло б давати розуміння, що, наприклад, учні в своїй уяві бачили Ісуса.

Граматична конструкція речення усуває цю подвійність форми дієслова. Адже, в залежності від стану дієслова інші члени речення відображатимуть відповідні відмінки. В даному випадку граматична конструкція речення чітко вказує на те, що дієслово знаходиться у середньо-пасивному стані. Таким чином наголос ставиться на дії Ісуса, він є той, хто виконує цю дію бачення його учнями, які є лишень спостерігачами цього дійства. Тому я при описанні структури уривка вже зазначав у перекладі цю особливу функцію дієслова ὤφθη (офте): дався бачити.

Ісус дався бачити людям – це є доказ його воскресіння. Ті, кому він зʼявився, стаються свідками воскресіння, і частина із них ще жили у тому часі, коли Павло писав лист.

Свідків живого, воскреслого Ісуса, автор групує за певною логікою. Першим згадано про Кифу та дванадцятьох.

Подібно, як замість імені Ісус було подано імʼя віри – Христос, так і тепер, замість Симон, подається імʼя віри – Кифа (Петро), імʼя, що було надано Ісусом Симонові (Ів 1, 42). Йдеться про імʼя, яке було отримано, для виконання певного завдання у спільноті (Мт 16, 18).

Зʼявлення дванадцятьом (єдиний раз, коли Павло згадує про дванадцятьох, яких він зазвичай називає апостолами) подається як таке, що мало місце після зʼявлення Петрові.  Дванадцять – це ті учні, що їх вибрав Ісус, з яких відійшов Юда, і на його місце було обрано Матію (Ді 1, 15-16.26). Сам період зʼявлень Ісуса, проте, є до вибору Матії, а саме від воскресіння до вознесіння Ісуса на небо. Про ці зʼявлення одинадцятьом при різних обставинах згадується в Євангеліях (Мт 28, 16; Ів 20, 19-29). Але навіть, коли кількісно їх є одинадцять сама група завжди мала усвідомлення того, що їх має бути дванадцять.Одинадцять вказувалося хіба для підкреслення втрати і зради Юди.

6 опісля ж з’явився він більш, як п’ятистам братів разом, більшість яких живе й досі, деякі ж померли.

Ні Євангелія, ні Діяння апостолів не подають згадки про зʼявлення нараз такій великій кількості людей. Цю згадку подає тільки Павло тут.

7 Опісля з’явився Якову, згодом усім апостолам.

Третя група складається з Якова та всіх апостолів, які розділені в часі. Тут не можна вважати апостолів як дванадцятьох. Подібно, як Кифа був головою дванадцяти, Яків був головою апостолів у ширшому розуміння цього слова, точний зміст якого важко уточнити. Павло згадує Андроніка та Юнію (Рм 16, 7) Епафродита (Флп 2, 25) як апостолів та в загальному значенні (2 Кор 8, 23) апостолів.

Яків, брат Господній, стовп Церкви (Гал 2, 9), був головою християнської спільноти у Єрусалимі. Про окреме зʼявлення йому Ісуса не сказано ні у Євангеліях, ні у Діяннях апостолів.

8 А наостанку всіх, немов якомусь недоносові, з’явивсь і мені; 9 бо я найменший з апостолів, я недостойний зватись апостолом, бо гонив Церкву Божу. 10 Благодаттю Божою я є те, що є, а благодать його в мені не була марна; бож я працював більше всіх їх, та не я, але благодать Божа, що зо мною.

Тут апостол Павло подає біографічні відомості. Та представляє своє народження у Христі як аборт. Через переслідування Церкви він розвивався не належним чином, тому через зʼявлення йому Ісуса Христа біля Дамаска закінчився цей процес і розпочався інший, почалося справжнє життя у Христі. Павло усвідомлював своє нове творення. І вже з тою благодаттю Павло приклав зусиль для проповідування Євангелія.

 

11 Чи то я, отже, чи то вони, – так ми проповідуємо, і так ви увірували.

Павло підкреслює тим віршем єдність Церкви. Єдність його та інших проповідників, що дала можливість долучитися до цієї єдності тим, хто повірив їхній проповіді та прийняв Слово Боже.

о. Євген Станішевський

Назад

 

Розповісти