Коментар Апостола на 8-му Неділю після Зіслання Святого Духа (1 Кор 1, 10-18)

133

10 Благаю вас, брати, ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі те саме говорили; щоб не було розколів поміж вами, але щоб були поєднані в однім розумінні й у одній думці. 11 Я бо довідався про вас, мої брати, від людей Хлої, що між вами є суперечки. 12 Казку ж про те, що кожен з вас говорить: «Я – Павлів, а я – Аполлосів, а я -Кифин, а я – Христів.» 13 Чи ж Христос розділився? Хіба Павло був розп’ятий за вас? Або хіба в Павлове ім’я ви христилися? 14 Дякую Богові, що я нікого з вас не охристив, крім Криспа та Ґая, 15 щоб не сказав хтось, що ви були охрищені в моє ім’я. 16 Охристив я теж дім Стефана; а більш не знаю, чи христив я когось іншого. 17 Христос же послав мене не христити, а благовістити, і то не мудрістю слова, щоб хрест Христа не став безуспішним. 18 Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа.

1. Контекст уривка

Уривок 1Кор 1,10-18 знаходиться на самому початку першої частини Послання до коринтян (1Кор 1,10-6,20). У цій частині апостол Павло розглядає ті проблеми спільноти, про які він почув від людей Хлої, і подає відповідне навчання щодо цього. Друга ж частина листа присвячена відповідям на запитання поставлені самими членами спільноти (див. 1Кор 7,1). Більша половина матеріалу першої частини листа  (1 Кор 1,10 – 4,21) стосується поділу спільноти на різні групи у відповідності до того, кого вони обрали собі за учителя. Павло розглядає як причини, так і розвʼязки цієї проблеми, що виникла поміж членами спільноти міста Коринта.

2. Коментар

10 Благаю вас, брати, ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі те саме говорили; щоб не було розколів поміж вами, але щоб були поєднані в однім розумінні й у одній думці.

Автор вносить відтінок спонукального сприйняття читачами наступного матеріалу, вживаючи перше дієслово благати у дійсному способі. На основі свого авторитету автор бажає скерувати читачів у напрямку єднання.

Звернення скероване до людей, що становлять спільноту у Христі в місті Коринті, до людей, що є освячені у Христі (1Кор 1,2). Павло називає їх братами, чим хоче на початку цього уривка підкреслити братерські стосунки, які може зрозуміти кожен, хто має брата чи сестру. Павло відштовхується від звичайного сприйняття родинних звʼязків через переосмислення навчання, представленого у Святому писанні щодо стосунків поміж братами. Чітко усвідомлюється близькість і родинне щастя рідних поміж собою людей у словах псалмопівця (Пс 133): «Як добре і як любо, коли брати живуть разом укупі».

З різних причин це відчуття щастя може мути зменшене або й знищене. Вже на самому початку Святого писання у книзі Буття виявляється криза у стосунках поміж братами, що бачимо з опису стосунків між Каїном та Авелем. Після вбивства Каїном свого брата Авеля, братерські стосунки отримали дві перспективи: перша – перспектива щастя, основана на любові, і друга – перспектива смерті, основана на ненависті та гордині.

Син Божий прийшов для надання нового вектора для відносин поміж людьми. «Бо той, що освячує, і ті, що освячуються, всі від одного. Тому й не соромиться називати їх братами» (Євр 2,11). Освячення стається процесом для переосмислення стосунків поміж людьми при сприйнятті Бога як Святого та того, хто є джерелом освячення і батьком для освячених.

Павло закликає до одностайності братів у поведінці, до переосмислення братерських стосунків.

11 Я бо довідався про вас, мої брати, від людей Хлої, що між вами є суперечки.

 

Зверніть увагу, що тут апостол знову виділяє та підсилює переосмислення братерських стосунків. На відміну від попереднього вірша, де Павло закликав до перспективи розвитку стосунків, тут він звертає увагу на стан відносин, у якому перебувають вірні спільноти Коринта: суперечки поміж братами. У розумінні Павла суперечки входять до переліку тих вчинків, що виявляють вчинки тіла (Гал 5,19; 1Кор 3,3), а причиною ж суперечок є гордість (1 Тим 6,4), тому він радить уникати суперечок, бо нічого доброго вони не можуть принести (Тит 3,9).

12 Казку ж про те, що кожен з вас говорить: «Я – Павлів, а я – Аполлосів, а я -Кифин, а я – Христів.»

У цьому вірші зазначено імена чотирьох осіб, що їх собі вибрали за провідників члени коринтської спільноти, поділивши спільноту, таким чином, на чотири групи.

Павло – автор листа та засновник спільноти. Прибувши до Коринта, апостол Павло зустрічається з особами, що вже вірили у воскреслого Ісуса з Назарета. Відомо про Акилу та Прискилу, що прибули до Коринта із Рима. Їх прибуття автор Діянь повʼязує із едиктом, що його видав імператор Клавдій (Ді 18,2). Про цей едикт згадують римські історики: Светоній (75-160 по РХ) у Vita Claudii 25, Діон Кассій (155-235 по РХ) у Historia romana 60,6,6, Павло Орозій (385-420 по РХ).

У другій половині 18 глави Діянь апостолів згадується про Галліона, проконсула Ахаї, до якого євреї привели апостола Павла на суд. Галліон, як тепер відомо, був братом філософа Сенеки і вів переписку з імператором Клавдієм під час перебування на посаді проконсула Ахаї, головним містом якої був Коринт. На основі цього листування історики вказують на те, що Галліон перебував саме у Коринті в періоді 50-52 років по різдві Христа.

На основі тих двох подій, описаних у 18 главі Діянь апостолів, стверджується, що апостол Павло перебував у Коринті в період 50-52 років по різдві Христа. Павло був у Коринті півтора року, і за цей час спільнота сформувалася та утвердилася у вірі.(Ді 18,11). Після відходу Павла з Коринта до міста прибувають інші проповідники. Це спричинило до того, що у спільноті виник поділ на певні групи, що вибрали для себе вищезазначених осіб для наслідування.

Аполос – юдей із Олександрії, добрий знавець Святого писання, красномовний проповідник. Він проповідував хрещення Івана, але після того, як Акила та Прискила пояснили йому суть Євангельської проповіді, він пристав до ранньої Церкви. Коли ж Аполос захотів піти в Ахаю, то Акила та Прискила дали йому супровідного листа, завдяки якому спільнота Коринта його прийняла (Ді 18,24 – 19,1а). Так Аполос потрапив до Коринта, де і проповідував, як зазначає Павло: «я посадив, Аполос поливав, Бог же зростив» (1Кор 3,6).

Кифа – арамейський відповідник імені Петро, що його дав Ісус Симонові, сину Йони. Його ж Ісус поставив верховодити поміж дванадцятьма своїми учнями. Точно не відомо, коли саме перебував апостол Петро у Коринті, але згадка його імені дає певність в тому, що він там був. Традиція з 2 століття згадує імʼя Петра поруч з іменем Павла, подаючи їх як двох засновників місцевої Церкви.

Христос – грецький відповідник єврейського терміна месія. Це був титул, який надали Ісусу з Назарета. Саме Ісуса з Назарета проповідували і Павло, і Петро, і Аполос.

13 Чи ж Христос розділився? Хіба Павло був розп’ятий за вас? Або хіба в Павлове ім’я ви христилися?

Павло тут опускає імена як Аполоса, так і Кифи, тому що ці особи увійшли у ту спільноту, яку заснував Павло. Для дискусії Павло бере два інші імені: своє як засновника спільноти та Христове, якого він їм проповідував (1Кор 1,22-24), і про якого їм казав: «Я вирішив не знати нічого іншого між вами, як тільки Ісуса Христа, і то розпʼятого» (1Кор 2,2).

Павло пропонує три пункти до розважання та переосмислення: поділ, розпʼяття, хрещення.

Для Павла поділ Христа сам по собі є абсурдом. Адже поділ особи призводить до смерті, та й Павло проповідував, що Христос є той, хто обʼєднує та веде до життя, виконуючи задум свого Отця (Еф 1,7-10). Коринтяни знали про це, і тому, отже, Павло дає їм нагоду пригадати те, що він сам напочатку їм проповідував. Наприкінці листа Павло ще раз підкреслить важливість триматися без змін того євангелія, що його проповідував саме він, задля осягнення спасіння (1Кор 15,1-2).

Другий пункт виключає Павла як того, хто не був розпʼятий за коринтян, а тим самим виводить перед їхні очі Христа, який був розпʼятий та «помер за наші гріхи згідно писання» (1Кор 15,3). Смерть Ісуса, що сталася задля гріхів усіх людей, в тому числі і коринтян, становить один із чотирьох основних пунктів (смерть, поховання, воскресіння та зʼявлення) Євангелія, яке Павло проповідував коринтянам, і яке вони прийняли і увірували (1Кор 15,1-11).

Третій пункт стосується хрещення, яке є виявом віри, що зʼявилася внаслідок слухання Євангелія. Віра від слухання (Рм 10,17) – навчав Павло. Віра є наслідком слухання та переосмислення Євангелія, наслідком розважання над словами Ісуса, що передавалися первісною Церквою. Віра виявляє позитивне сприйняття вістки про спасіння. Хрещення є видимим знаком цього сприйняття. Таким чином, хрещення, з одного боку, є виявом прийняття Євангелія, а з іншого боку, початком створення спільноти, адже через хрещення людина стає членом Церкви. Павло, пишучи коринтянам про хрещення, знову повертає їх до теми заснування спільноти у Коринті. Всі вони дуже добре пам’ятають цей час і легко можуть відповісти, у чиє імʼя вони були хрещені.

14 Дякую Богові, що я нікого з вас не охристив, крім Криспа та Ґая, 15 щоб не сказав хтось, що ви були охрищені в моє ім’я.

Павло згадує коринтській спільноті двох відомих осіб, що були охрещені ним у Коринті. При цьому він складає подяку Богові, що їх є лишень двоє. Таким чином, всі інші члени спільноти були охрещені не ним, тому ніхто не зможе йому закинути, що спільнота могла б бути охрещена у Павлове імʼя. Що означає бути охрещеним у чиєсь імʼя? Розумілося, що через хрещення  творився зв’язок між тим, хто хрестився, і тим, в чиє імʼя хрестили. У листі до галатів Павло зазначає: «Всі ви, що в Христа хрестилися, у Христа одягнулися» (Гал 3, 27).

16 Охристив я теж дім Стефана; а більш не знаю, чи христив я когось іншого.

Цей вірш виявляє поспіх, у якому писав апостол Павло цей лист. Адже, лишень після вже написаного речення, у якому Павло вже зазначив тих, кого він хрестив, він пригадав ще й дім Степана. Зрозуміло, що він хрестив не лише самого Степана, але й усіх тих, що жили під покрівлею його дому. Тепер Павло вже не перечислює всіх поіменно, бо це забрало б йому багато часу, ще й можливо пригадав би собі якихось інших, охрещених ним осіб. В одному Павло був чітко переконаним і хотів підкреслити: всі особи, ним охрещені, не складали великої відсоткової частини спільноти.

17 Христос же послав мене не христити, а благовістити, і то не мудрістю слова, щоб хрест Христа не став безуспішним.

Тепер Павло наводить основний аргумент, чому він так мало хрестив, вказуючи на інше важливіше завдання, поставлене йому самим Христом – звіщати Євангеліє. Звичайно, що логічним продовженням прийняття Євангелія було хрещення, але у цьому вже були задіяні співпрацівники Павла.

Пишучи про основне і першочергове своє завдання Павло вказує також і на спосіб його виконання: не в мудрості слова. Цим підкреслюється другорядність проповідника і наголошується на суті Євангелія – хрест Христа. Вістка про те, що Син Божий віддав своє життя задля грішної людини, щоб вона могла жити вічно завдяки Божій благодаті, породженій любовʼю, вже сама собою впливає на слухача. Красномовність не прикрашає, мудрість слова не додає нічого до самої суті, що представлена у Євангелії: хрест Христа задля людини.

18 Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа.

Слово про Хрест – Євангеліє, добра вістка людині від Бога, що виявляє спасіння, яке Господь дарує людині. Господь Бог примирив людину із собою через Христа (2 Кор 5, 17-19). Бог дарує людині спасіння, виявляючи тим свою любов до неї. Та людина, яка здатна відкритися на дію любові, стає на дорогу спасіння, і Євангеліє, яке вона приймає, робить її віруючою і стає для неї Силою Божою на спасіння, незалежно від національності і кольору шкіри (Рм 1,16-17).

Павло тут знову ж таки наголошує на єдності усієї спільноти, вживаючи займенник першої особи множини, яким охоплює всю спільноту разом із самим собою. Бо ж навіть не важливим є те, що Павло є проповідником Євангелія і засновником спільноти – важливим є хрест Христа задля усіх, що згрішили. Для Павла ж немає людини, яка б не згрішила, бо «всі згрішили і позбавлені слави Божої» (Рм 3,23). Павло і спільнота є єдині у сприйнятті спасаючої Божої дії напротивагу до тих, які не прийняли Євангелія, і для яких воно є глупотою. Тому ті, які беруть участь у будь-якому розколі, мусять розуміти, що кінцевою точкою їхнього напрямку, у якому вони рухаються, буде місце поза спільнотою, а отже, посеред тих, хто вважає Євангеліє глупотою. Об’єднуючим центром спільноти є Христос.

о. Євген Станішевський

Зображення: Акрокоринф та Коринфська затока на горизонті (Вікепедія)

Назад

 

Розповісти