Роздуми владики Венедикта над Євангелієм та Апостолом п’ятниці 1-го тижня по Зісл. Св. Духа

147

Євангеліє

Мт 5, 33-41 

33 Ви чули теж, що було сказано давнім: Не клянись неправдиво, і -Виконаєш твої клятви Господеві. 34 А я кажу вам не клястися зовсім: ні небом, бо це престол Бога; 35 ні землею, бо це підніжок стіп його; ні Єрусалимом, бо це місто великого царя. 36 Та й головою твоєю теж не клянися, бо не можеш ані одного волоска зробити білим або чорним. 37 Хай буде ваше слово: Так, так; Ні, ні, – а що більше цього, те від лихого. 38 Ви чули, що було сказано: Око за око, зуб за зуб. 39 А я кажу вам: Не противтеся злому. Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу. 40 Хто хоче позиватися з тобою і взяти з тебе одежу, лиши йому і плащ. 41 І хто тебе силуватиме йти милю, іди з ним дві. 

____________________________________

« А я кажу вам не клястися зовсім: ні небом, бо це престол Бога; ні землею, бо це підніжок стіп його; ні Єрусалимом, бо це місто великого царя.»

  Дуже часто людина бере на себе багато обіцянок, постанов, рішень. Часто бачимо, як не можна потім їх дотримувати. Буває захопленість і потягнення емоціями, пережиттями, чи під впливом якоїсь книжки чи передачі яку подивилась. Тому Господь каже не клястися, тому, що ми не можемо бути категоричні, певні в тому чи іншому. Але завжди маємо найперше мати добрий намір. Навіть коли хочемо щось досягнути, щось хочемо мати виріше в майбутньому, завжди краще будувати це  на своїх намірах. Бажаю досягнути цього чи того.

Часто ж коли робимо категоричні рішення і постанови, а потім цього не дотримуємось, то потім це нас знеохочує. Деколи диявол підсуває нам заохочення зробити певні наміри, рішення, а коли ми цього не робимо тоді вже підсуває знеохоту, а то і депресію. Маємо завжди носити в собі бажання, стремління досягнути чогось великого. Коли маємо в собі ці наміри, то з часом вони можуть стати реальністю.

________________________________________

 Апостол

Рм 2, 14–29

14 Бо коли погани, що не мають закону, з природи виконують те, що законне, вони, не мавши закону, самі собі закон; 15 вони виявляють діло закону, написане в їхніх серцях, як свідчить їм їхнє сумління і думки, то засуджуючи їх, то оправдуючи, – 16 в день, коли Бог, згідно з моєю Євангелією, судитиме тайні вчинки людей через Ісуса Христа. 17 Та коли ти, що звешся юдей, що спираєшся на закон і хвалишся Богом, 18 ти, що знаєш його волю і, навчившись із закону, розбираєш, що краще, 19 упевняєш себе, що ти провідник сліпим, світло тим, що в темряві, 20 виховник невігласів, учитель дітей, бо маєш у законі вираз знання і правди, – 21 ти, отже, що інших навчаєш, себе самого не навчаєш! Проповідуєш не красти, а сам крадеш! 22 Наказуєш не чинити перелюбу, і чиниш перелюб! Гидуєш бовванами, а чиниш святокрадство! 23 Ти, що хвалишся законом, переступом закону Бога зневажаєш. 24 Бо, як написано, через вас ім’я Боже зневажається між поганами. 25 Обрізання корисне, коли виконуєш закон; а коли ти переступаєш закон, обрізання твоє стало необрізанням. 26 Коли ж необрізаний пильнує постанови закону, то чи не порахується йому його необрізання за обрізання? 27 І необрізаний по природі, виконуючи закон, осудить тебе, що, не зважаючи на Письмо й обрізання, ти переступник закону; 28. бо не той юдей, що є ним назовні, і не те обрізання, що назовні, на тілі, 29. а той, хто юдей у скритості, і те обрізання серця – за духом, не за буквою; такому похвала не від людей, але від Бога.

 ____________________________________

«Через вас ім’я Боже зневажається між поганами»

Часто невоцерковлені люди згіршуються негідними вчинками християн, оскільки сприймають їх як тих людей, які б мали жити чесно, справедливо, досконало. Всі хочуть мати взірець, щоб повірити, що життя в святості реальне, а виявляється, що і християни можуть поводитись гірше ненавернених. Тоді постає у них сумнів щодо суті християнства як такого, якщо християни знають, як треба робити, вчать цього інших, а самі так не живуть.

Напевно, найбільша трудність сучасного християнства, що ми, християни говоримо правильні слова, але наше життя не таке. Бачимо, що сила і міць апостолів, учнів і перших християн була в тому, що їхні слова збігалися з вчинками. У народі не даремно кажуть, що слово промовляє, а вчинок потягає. Саме їхні вчинки були взірцем для інших. Їхнє життя навертало людей. Живімо згідно з тим, в що ми віруємо, що проповідуємо, інакше не лише інших, яких мали привести до Нього, відштовхнемо своїм лицемірством, а й самі можемо не зможемо потрапити до Божого Царства!

+Венедикт

Назад

Розповісти